Актуальна податкова інформація

Направлення листів до контролюючого органу через Е кабінет

Як відображається від’ємне значення об’єкта оподаткування минулих років для платників податку на прибуток?

Закон України від 30 листопада 2021 року № 1914-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень», який набрав чинності 01.01.2022, змінив підхід до визначення об’єкту оподаткування податком на прибуток підприємств великими платниками податків: запроваджено окремий порядок відображення від’ємного значення об’єкта оподаткування платника податків минулих податкових (звітних) років («податкових збитків»).

Так, починаючи з першого податкового (звітного) періоду 2022 року великі платники податків, мають право зменшувати об’єкт оподаткування не більше ніж на 50 відсотків накопичених податкових збитків минулих податкових (звітних) років.

Згідно з  підпунктом 14.1.24 пункту 14.1 статті 14  ПКУ великим платником податків вважається юридична особа або постійне представництво нерезидента на території України, у якої обсяг доходу від усіх видів діяльності за останні чотири послідовні податкові (звітні) квартали перевищує еквівалент 50 млн. євро, визначений за середньозваженим офіційним курсом Національного банку України за той самий період, або загальна сума податків, зборів, платежів, сплачених до Державного бюджету України, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, крім митних платежів, за такий самий період перевищує еквівалент 1,5 млн. євро, визначений за середньозваженим офіційним курсом Національного банку України за той самий період.

Для платників податку на прибуток підприємств, які не включені до Реєстру великих платників податків, порядок відображення податкових збитків залишається без змін, а саме: при розрахунку об’єкта оподаткування за результатами відповідного податкового (звітного) періоду платник має право зменшити фінансовий результат до оподаткування на повну суму від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років згідно з абзацом першим підпункт 140.4.4 пункту 140.4 статті 140 ПКУ.

 Чи виникає об’єкт оподаткування у разі якщо фізична особа на підставі договору позики передала власне нерухоме майно іншому підприємцю на безоплатній основі?

 Якщо фізична особа, передала на підставі договору позики власне нерухоме  майно на безоплатній основі, тобто не отримує доходу, то об’єкта оподаткування у фізичної особи не виникає.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із статтею 1049 ЦКУ позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пункту 163.1 статті 163 розділу IV ПКУ об’єктом оподаткування резидента є:

загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;

доходи з джерелами їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);

іноземні доходи – доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Згідно із пунктом 164.1 статті 164 ПКУ загальний оподатковуваний дохід – це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Хто є платником екологічного податку за здійснення викидів забруднюючих речовин в повітря стаціонарними джерелами забруднення у разі здачі в оренду такого джерела забруднення?

Платником екологічного податку за здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення, у разі використання орендованих стаціонарних джерел забруднення, є орендар, під час провадження діяльності якого на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Відповідно до підпункту 240.1.1 пункту 240.1 статті 240 ПКУ платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

При цьому пунктом 240.7 статті 240 ПКУ встановлено, що не є платниками податку за викиди двоокису вуглецю суб’єкти, зазначені у пункті 240.1 статті 240 ПКУ, якими здійснюються такі викиди в обсязі не більше 500 тонн за рік.

У разі якщо річний обсяг викидів двоокису вуглецю перевищує 500 тонн за рік, суб’єкти зобов’язані зареєструватися платниками податку у податковому (звітному) періоді, в якому відбулося таке перевищення. Такі платники зобов’язані скласти та подати податкову звітність, нарахувати та сплатити податок за податковий (звітний) період, у якому відбулося таке перевищення, у порядку, передбаченому ПКУ.

Стаціонарне джерело забруднення – підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти (підпункт 14.1.230 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).

При цьому тимчасово, на період дії воєнного стану на території України та протягом 30 днів з дня його припинення або скасування, для цілей застосування розділу VIII «Екологічний податок» ПКУ не вважаються стаціонарними джерелами забруднення у значенні, наведеному у підпункті 14.1.230 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, електрогенераторні установки, що класифікуються за кодом 8502 згідно з УКТ ЗЕД (пункт 46 підрозділу 5 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ).

Об’єктом та базою оподаткування екологічним податком є, зокрема, обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (підпункт 242.1.1 пункту 242.1 статті 242 ПКУ).

База оподаткування екологічним податком за викиди двоокису вуглецю за результатами податкового (звітного) року зменшується на обсяг таких викидів у розмірі 500 тонн за рік (пункт 242.4 стаття 242 ПКУ).

В які строки надсилається податкова вимога?

Відповідно до пункту 59.3 статті 59 ПКУ податкова вимога разом з детальним розрахунком суми податкового боргу надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов’язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов’язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов’язань у встановлені ПКУ строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункт 59.4 статті 59 ПКУ).

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПКУ у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), а заходи, спрямовані на погашення (стягнення) податкового боргу, не застосовуються, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Строк давності, визначений пунктом 102.4 статті 102 ПКУ для стягнення податкового боргу, у такому випадку розпочинається не раніше дня виникнення податкового боргу у сумі, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Cуб’єкт господарювання надає послуги з куріння кальяну: чи потрібно мати ліцензію на роздрібну торгівлю тютюновими виробами?

Суб’єкт господарської діяльності, який надає послуги з куріння кальяну, а також реалізує тютюнові замінники для куріння кальяну, може здійснювати таку діяльність лише за наявності ліцензії на роздрібну торгівлю тютюновими виробами.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» тютюнові вироби – це сигарети з фільтром або без фільтру, цигарки, сигари, сигарили, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн, махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання жування чи нагрівання, а роздрібна торгівля – діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб’єктах господарювання  (у тому числі іноземних суб’єктах господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) громадського харчування.

Відповідно до статті 15 Закону № 481 роздрібна торгівля, зокрема, алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

Здійснення коригування фінансового результату до оподаткування на суму членських внесків, перерахованих неприбутковим організаціям

 Якщо платник податку на прибуток сплачує неприбутковій організації, яка відповідає вимогам пункту 133.4 статті 133 ПКУ та внесена до Реєстру, членські внески на безповоротній основі, то такий платник повинен збільшити фінансовий результат до оподаткування на суму таких членських внесків у розмірі, що перевищує 4 відсотки оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.

Пунктом 133.4 статті 133 ПКУ встановлено, що не є платниками податку на прибуток неприбуткові підприємства, установи та організації у порядку та на умовах, встановлених пунктом 133.4 статті 133 ПКУ.

Неприбутковою організацією для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є підприємство, установа та організація, що одночасно відповідає вимогам, встановленим у підпункті 133.4.1 пункту 133.4 статті 133 ПКУ, зокрема, внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій).

Перелік неприбуткових організацій, що відповідають вимогам пункту 133.4 статті 133 ПКУ і не є платниками податку, визначено підпунктом 133.4.6 пункту 133.4 статті 133 ПКУ.

Відповідно до абзацу першого підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПКУ об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями ПКУ.

Згідно з підпунктом 140.5.9 пункту 140.5 статті 140 ПКУ фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму коштів або вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, безоплатно перерахованих (переданих) протягом звітного (податкового) року неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг (крім неприбуткової організації, яка є об’єднанням страховиків, якщо участь страховика у такому об’єднанні є умовою проведення діяльності такого страховика відповідно до закону, та неприбуткових організацій, до яких застосовуються положення підпункту 140.5.14 пункту 140.5 статті 140 ПКУ), у розмірі, що перевищує 4 відсотка оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.

Вимоги підпункту 140.5.9 пункту 140.5 статті 140 ПКУ не поширюються на сплату банком обов’язкових зборів відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також на сплату платниками податку інших платежів, здійснення яких є обов’язковою умовою для проведення професійної діяльності відповідно до законодавства України.

Положення абзацу першого підпункту 140.5.9 пункту 140.5 статті 140 ПКУ не застосовується до безоплатно поставлених (переданих) особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, товарів, за умови, що:

1) такі товари на день укладення договору про їх закупівлю були включені до Переліку лікарських засобів, медичних виробів та допоміжних засобів до них, що закуповуються за кошти державного бюджету для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров’я, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та

2) такі товари були придбані особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров’я.

Положення абзацу першого підпункту 140.5.9 пункту 140.5 статті 140 ПКУ не застосовується до безоплатно поставлених (переданих) особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, товарів, за умови, що такі товари були придбані за кошти грантів (субгрантів) для виконання програм Глобального фонду для боротьби із СНІДом, туберкульозом та малярією в Україні відповідно до закону.

Яким чином фізична особа, яка через свої релігійні переконання відмовилася від РНОКПП, може через деякий час отримати  реєстраційний номер знов?

Згідно з пунктом 12 розділу VIII Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 № 822, фізична особа, яка перебуває на обліку в окремому реєстрі Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та через деякий час змінила свої переконання і бажає отримати реєстраційний номер облікової картки платника податків, подає до відповідного контролюючого органу облікову картку фізичної особи – платника податків за формою № 1ДР, заяву в довільній формі з викладенням свого прохання анулювати попередньо внесену відмітку з метою отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків та пред’являє паспорт громадянина України. При цьому фізична особа в заяві зазначає, чи перебувала раніше на обліку у Державному реєстрі за реєстраційним номером облікової картки платника податків.

Реєстрація таких осіб у Державному реєстрі здійснюється в порядку, визначеному Положенням № 822. Підставою для зняття з обліку фізичної особи в окремому реєстрі Державного реєстру є реєстрація її у Державному реєстрі.

Після подання такою особою Облікової картки за ф. № 1ДР для взяття її на облік у Державному реєстрі посадова особа контролюючого органу у разі, якщо відмітку внесено до паспорта у формі книжечки, анулює попередньо внесену відмітку про право здійснювати будь-які платежі за серією та/або номером паспорта.

Анулювання відмітки проводиться шляхом погашення відмітки по діагоналі штампом «Анульовано» або шляхом перекреслення вручну відмітки по діагоналі лінією, над якою здійснюється напис «Анульовано». Таке анулювання засвідчується під штампом погашення або лінією перекреслення підписом посадової особи із зазначенням дати і відбитком печатки контролюючого органу, якою засвідчуються картки платників податків.

За яких умов працівники ДПС мають право здійснювати документальні чи фактичні перевірки в неробочий час або вихідні та святкові дні?

Працівники ДПС мають право здійснювати документальні (планові або позапланові; виїзні) чи фактичні перевірки протягом терміну, який визначений у направленні на перевірку з урахуванням правил внутрішнього трудового розпорядку платника податків.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених ПКУ, та за умови пред’явлення або надіслання у випадках, визначених ПКУ, зокрема направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб’єкта (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи – платника податку, який перевіряється) або об’єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу.

Строки (тривалість) проведення перевірок встановлені ст. 82 ПКУ, обчислюються у робочих днях та залежать від типу перевірки та категорії платника податків.

Відповідно до частини другої ст. 56 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» для державних службовців установлено п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.

Законодавством України не надано чіткого визначення понять «робочий день» і «робочий час». Разом з цим, відповідно до роз’яснення Міністерства праці та соціальної політики України, наданого листом від 22.06.2007 № 199/13/116-07, робочий час – це час, протягом якого працівник повинен виконувати обов’язки за трудовим договором. Режим роботи, тривалість робочого часу і часу відпочинку встановлюються роботодавцем самостійно у правилах внутрішнього трудового розпорядку або у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, встановлених чинним законодавством, Генеральною та Галузевою угодами.

При цьому відповідно до статті 52 Кодексу законів про працю України (КЗпП) для працівників установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.

Частиною першою статті 50 КЗпП визначено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Водночас, у КЗпП передбачено можливість затвердження на підприємствах, установах та організаціях іншого режиму роботи (наприклад, дво- чи триденні робочі тижні).

Крім того, частиною другою статті 50 КЗпП визначено, що підприємства і організації при укладанні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено у частині першій цієї статті.

Відповідно до статті 57 КЗпП час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Згідно з пунктом 21.1 статті 21 ПКУ посадові та службові особи контролюючих органів зобов’язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з ПКУ та іншими законами України, іншими нормативними актами, забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій та не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

При цьому слід зазначити, що у разі виконання платником податків законних вимог посадових осіб контролюючих органів, не перешкоджання їх законній діяльності та надання у повному обсязі документів, пов’язаних з предметом перевірки, а також виконання інших обов’язків, передбачених статтею 16 ПКУ, відсутність можливості забезпечення присутності посадових осіб контролюючих органів за місцезнаходженням платника податків з огляду на графік роботи підприємства, відмінний від загальноприйнятого, відповідно до статті 81 ПКУ не може бути підставою для складання відповідних актів про недопущення посадових осіб контролюючих органів до проведення перевірки.

Чи враховуються при визначенні об’єкта оподаткування кошти, отримані платником податку на прибуток за товари, відвантажені  під час перебування на спрощеній системі оподаткування?

Платник податку на прибуток збільшує фінансовий результат до оподаткування на суму коштів, отриманих у звітному (податковому) періоді за товари (роботи, послуги), відвантажені (надані) під час перебування на спрощеній системі оподаткування. Зазначене коригування фінансового результату до оподаткування не поширюється на платників податків, які були платниками єдиного податку четвертої групи.

Відповідно до абзацу першого підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПКУ об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями ПКУ.

Абзацом восьмим підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПКУ визначено, що для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує 40 млн. грн., об’єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та коригувань, визначених підпунктом 140.4.8 пункту 140.4 та підпунктом 140.5.16 пункту 140.5 статті 140 ПКУ), визначені відповідно до положень розділу ІІІ ПКУ. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує 40 млн. грн., має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та коригувань, визначених підпунктом 140.4.8 пункту 140.4 та підпунктом 140.5.16 пункту 140.5 статті 140 ПКУ), визначені відповідно до положень розділу ІІІ ПКУ, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу.

Згідно з пунктом 4 прим. 1 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ фінансовий результат до оподаткування податкового (звітного) періоду збільшується на суму доходу, отриманого як оплата за товари (роботи, послуги), відвантажені (надані) під час перебування на спрощеній системі оподаткування. Положення пункту 4 прим. 1 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ не поширюються на платників податків, які були платниками єдиного податку четвертої групи.

В які терміни платники ПДВ, які планують перейти на єдиний податок без сплати ПДВ, повинні подати до податкового органу

заяву за формою 3-ПДВ?

Згідно із підпунктом «в» пункту 184.1 статті 184 ПКУ та підпункту «в» пункту 5.1 розділу V Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 № 1130, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2014 за № 1456/26233, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника ПДВ, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників ПДВ і відбувається у разі якщо, будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку, умова сплати якого не передбачає сплати ПДВ.

Підпунктом 298.1.4 пункту 298.1 статті 298 ПКУ визначено, що суб’єкт господарювання, який є платником інших податків і зборів відповідно до норм ПКУ, може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування шляхом подання заяви до контролюючого органу не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу.

За умови дотримання платником єдиного податку вимог, встановлених ПКУ для обраної ним групи, такий платник може самостійно перейти на сплату єдиного податку, встановленого для інших груп платників єдиного податку, шляхом подання заяви до контролюючого органу не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного кварталу. При цьому у платника єдиного податку третьої групи, який є платником податку на додану вартість, анулюється реєстрація платника податку на додану вартість у порядку, встановленому ПКУ, у разі обрання ним першої або другої групи чи ставки єдиного податку, встановленої для третьої групи, яка включає податок на додану вартість до складу єдиного податку (підпункт 298.1.5 пункту 298.1 статті 298 ПКУ).

Відповідно до пункту 5.3 розділу V Положення № 1130 для анулювання реєстрації платник ПДВ подає до контролюючого органу за місцем перебування на обліку заяву про анулювання реєстрації платника ПДВ за формою № 3-ПДВ. Таку заяву платники ПДВ можуть подати засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог Законів України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» та від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронні довірчі послуги».

Рішення про анулювання реєстрації за заявою платника ПДВ приймається контролюючим органом протягом 10 календарних днів.

Для   зручності  платники  ПДВ,  які  відповідно до норм ПКУ прийняли рішення про перехід на спрощену систему оподаткування із ставкою, яка не передбачає сплату ПДВ можуть подати заяву про анулювання реєстрації платника ПДВ одночасно із заявою про застосування спрощеної системи оподаткування.

Згідно із пунктом 5.4 розділу V Положення № 1130 якщо на підставі заяви суб’єкта господарювання, який зареєстрований платником ПДВ, контролюючим органом прийнято рішення про те, що особа з певного звітного періоду переходить на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності із застосуванням ставки єдиного податку, що не передбачає сплату ПДВ, то після внесення відповідного запису до реєстру платників єдиного податку проводиться виключення контролюючим органом такого суб’єкта з Реєстру на підставі поданої ним заяви про анулювання реєстрації згідно з підпунктом «в» пункту 184.1 статті 184 ПКУ останнім днем звітного періоду, що передує переходу платника податків на обрані ним умови сплати єдиного податку при застосуванні спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності. Контролюючий орган виключає суб’єкта господарювання з Реєстру без подачі таким суб’єктом заяви про анулювання реєстрації у разі, якщо у заяві про застосування спрощеної системи оподаткування таким суб’єктом зроблено відповідну позначку.

Який код бюджетної класифікації податковий агент відображає у платіжному документі при сплаті до бюджету ПДФО з доходів 

за договором цивільно-правового характеру?

 При сплаті до бюджету податку на доходи фізичних осіб із доходів (винагороди) платника податку інших ніж заробітна плата, за договором цивільно-правового характеру податковий агент відображає у платіжному документі код бюджетної класифікації 11010400.

Статтею 8 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетна класифікація є обов’язковою для застосування всіма учасниками бюджетного процесу в межах бюджетних повноважень.

Однією зі складових частин бюджетної класифікації є класифікація доходів бюджету.

Наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 «Про бюджетну класифікацію» затверджено Класифікацію доходів бюджету, згідно з якою, зокрема:

11010100 – податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати;

11010400 – податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку інших ніж заробітна плата.

Чи здійснюється коригування фінансового результату до оподаткування відносно договорів добровільного медичного страхування та страхування додаткової пенсії у разі звільнення працівника?

Відповідно до статті 16 Закону України від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» зі змінами та доповненнями договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно з підпунктом 14.1.52 прим. 1 пункту 14.1 статті 14 ПКУ договір добровільного медичного страхування – договір страхування, який передбачає страхову виплату, що здійснюється закладам охорони здоров’я у разі настання страхового випадку, пов’язаного із хворобою застрахованої особи або нещасним випадком. Такий договір має також передбачати мінімальний строк його дії один рік та повернення страхових платежів виключно страхувальнику при достроковому розірванні договору.

Договір страхування додаткової пенсії – це договір страхування, який передбачає обов’язок страховика щодо здійснення страхової виплати (виплат) та/або виплат у вигляді ануїтету в разі досягнення застрахованою особою пенсійного віку, визначеного за заявою застрахованої особи у договорі страхування відповідно до законодавства з урахуванням того, що такий пенсійний вік не може бути меншим більше ніж на 10 років від пенсійного віку, який надає право на пенсію за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням. Дострокове припинення договору до досягнення застрахованою особою зазначеного в договорі пенсійного віку неможливе, крім випадків: наявності медично підтвердженого критичного стану здоров’я (онкозахворювання, інсульт тощо) або встановлення застрахованій особі інвалідності I або II групи; виїзду страхувальника та/або застрахованої особи на постійне проживання за межі України; смерті застрахованої особи. Вигодонабувачем за таким договором може бути лише застрахована особа або спадкоємці відповідно до законодавства. Особливості зміни страховика за договором страхування додаткової пенсії встановлюються відповідно до закону (підпункт 14.1.52 прим. 2 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).

Статтею 123 прим. 1 ПКУ встановлено, що якщо договір довгострокового страхування життя чи договір страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема, договір страхування додаткової пенсії, протягом перших п’яти років його дії розривається з будь-яких причин, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цієї статті, до закінчення мінімального строку його дії або до настання відповідного страхового випадку, встановлених ПКУ та іншим законодавством, в результаті чого відбувається часткова страхова виплата, виплата викупної суми чи повне припинення зобов’язань страховика за таким договором перед таким платником податку або порушуються інші вимоги, встановлені ПКУ до таких договорів, а також вимоги до договорів добровільного медичного страхування, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим статті 123 прим. 1 ПКУ, то платник податку – страхувальник, який визнав у бухгалтерському обліку витрати, зобов’язаний збільшити фінансовий результат до оподаткування звітного періоду на суму таких попередньо сплачених платежів, внесків, премій із нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на кінець звітного періоду, в якому відбулося розірвання договору або такий договір перестав відповідати вимогам, передбаченим ПКУ.

Договір довгострокового страхування життя, договір медичного страхування чи договір страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема, договір страхування додаткової пенсії, в якому страхувальником є роботодавець, може передбачати:

зміну страхувальника (роботодавця) на нового страхувальника, яким може бути або новий роботодавець, або застрахована особа, у разі звільнення застрахованої особи;

зміну страховика на нового страховика.

При цьому така зміна страхувальника (страховика) повинна підтверджуватися тристоронньою угодою між страхувальником (страховиком), новим страхувальником (страховиком) та страховиком (страхувальником), за умови отримання відповідної згоди від застрахованої особи у порядку, визначеному законодавством та/або договором страхування.

Отже, ПКУ не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування відносно договорів добровільного медичного страхування та страхування додаткової пенсії у разі якщо застрахована особа – працівник вже не має трудових відносин із страхувальником.    Якщо при звільненні працівника строк дії договорів добровільного медичного страхування чи страхування додаткової пенсії, не змінюється і такі договори не припиняються до завершення свого мінімального строку дії, то коригування, передбачене статтею 123 прим. 1 ПКУ, не застосовується.

Коригування, передбачене статтею 123 прим. 1 ПКУ, застосовується до договорів добровільного медичного страхування чи страхування додаткової пенсії у тих випадках, якщо в результаті припинення трудових відносин між страхувальником і застрахованою особою договір добровільного медичного страхування перестав відповідати вимогам, передбаченим підпунктами 14.1.52 прим. 1 та 14.1.52 прим. 2 пункту 14.1 статті 14 ПКУ.

Протягом якого часу РНОКПП фізичної особи є дійсним?

Реєстраційні номери, що надаються фізичним особам (як резидентам, так і нерезидентам) зберігаються за ними протягом усього їх життя та у разі отримання такими особами іншого громадянства чи зміни громадянства не підлягають скасуванню та заміні, за винятком якщо після видачі Облікової картки встановлені порушення чи неточності при формуванні реєстраційних номерів.

Відповідно до пункту 70.5 статті 70 ПКУ фізична особа – платник податків незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася облікова картка фізичної особи – платника податків за формою № 1ДР та яка не включена до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків, зобов’язана особисто або через законного представника чи уповноважену особу подати відповідному контролюючому органу Облікову картку, яка є водночас заявою для реєстрації в Державному реєстрі, та пред’явити документ, що посвідчує особу.

Фізична особа несе відповідальність згідно із законом за достовірність інформації, що подається для реєстрації у Державному реєстрі.

Пунктом 11 розділу VII Положення № 822 визначено, що у разі виявлення помилок, порушень чи неточностей щодо внесення прізвища, імені, по батькові, дати чи місця народження, місця проживання тощо, допущених при реєстрації фізичної особи у Державному реєстрі, виправлення даних здійснюється шляхом внесення змін до Державного реєстру на підставі заяви про внесення змін до Державного реєстру. Після виправлення помилок реєстраційний номер Облікової картки не змінюється.

Відповідно до пункту 15 розділу VII Положення № 822 Обліковим карткам фізичних осіб, які на момент набрання чинності ПКУ зареєстровані в Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів, присвоюються номери, що відповідають ідентифікаційним номерам платників податків – фізичних осіб. Документи про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів, видані органами державної податкової служби у порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності ПКУ, вважаються дійсними для всіх випадків, передбачених для використання реєстраційних номерів Облікових карток, не підлягають обов’язковій заміні та є такими, що засвідчують реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі.

За яких обставин може бути застосовано адміністративний арешт майна платника податків?

 Відповідно до пункту 94.1 статті 94 ПКУ адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом.

Згідно з пунктом 94.2 статті 94 ПКУ арешт майна може бути застосовано, якщо з’ясовується одна з таких обставин:

платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;

фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу;

відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством;

відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов’язковою відповідно до ПКУ, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;

платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу;

платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог ПКУ інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки);

нерезидент розпочинає та/або здійснює господарську діяльність через постійне представництво на території України без взяття на податковий облік, що підтверджується актом перевірки.

Що робити, якщо дія ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями закінчилась, а нова ліцензія –в процесі оформлення?

На період, коли дія ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями закінчилась, а нова ліцензія перебуває в процесі оформлення, суб’єкт господарювання повинен прибрати з полиць магазину алкогольну продукцію, оскільки не має право здійснювати роздрібну торгівлю алкогольними напоями.

Відповідно до статті 15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» роздрібна торгівля, зокрема, алкогольними напоями (крім столових вин) може здійснюватися суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

Ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями видаються терміном на один рік.

Плата за ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання спирту), становить, зокрема, 8000 гривень на кожний окремий, зазначений в ліцензії електронний контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій), що знаходиться у місці торгівлі.

Згідно зі статтею 1 Закону № 481 місце торгівлі – місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пива – без обмеження площі, для алкогольних напоїв, крім пива, – торговельною площею не менше 20 кв. метрів, обладнане реєстраторами розрахункових операцій та/або  програмними реєстраторами розрахункових операцій (незалежно від їх кількості) або де є книги обліку розрахункових операцій  (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів.

Тобто ліцензія на роздрібну торгівлю алкогольними напоями є документом, що надає право провадити діяльність з реалізації алкогольних напоїв (тютюнових виробів) за чітко визначеним місцем торгівлі.

Суб’єкт господарювання має право здійснювати торгівлю алкогольними напоями до дати зазначеної в ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями, при цьому останнім днем торгівлі буде дата, що передує даті, зазначеній в такій ліцензії.

Підстави для проведення фактичної перевірки

 Відповідно до підпункту  75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об’єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Функції контролюючих органів визначені статтею 19 прим. 1 ПКУ.
Зокрема, підпунктом 19 прим. 1.1.1 пункту 19 прим. 1.1 статті 19 прим. 1 ПКУ встановлено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПКУ, виконують функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19 прим. 3 ПКУ, щодо здійснення адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проведення відповідно до законодавства перевірок та звірок платників податків.

Контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) – щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 ПКУ), законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи (підпункт 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПКУ).

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПКУ).

Згідно з пунктом 80.2 статті 80 ПКУ фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:
у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів (підпункт 80.2.1 пункту 80.2 статті 80 ПКУ);

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункт 80.2.2 пункту  80.2 статті  80 ПКУ);

письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування (підпункт 80.2.3 пункту  80.2 статті 80 ПКУ);

неподання суб’єктом господарювання в установлений законом строк обов’язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками (підпункт 80.2.4 пункту  80.2 статті  80 ПКУ);

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, і пального та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального (підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПКУ);

у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у підпункті 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПКУ (підпункт 80.2.6 пункту 80.2 статті 80 ПКУ);

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації (підпункт 80.2.7 пункту  80.2 статті 80 ПКУ).

Чи має право підприємство у разі анулювання реєстрації платника ПДВ подати уточнюючий розрахунок за період, в якому воно було платником ПДВ?

Враховуючи те, що суб’єкт господарювання у разі анулювання реєстрації платника ПДВ виключається із Реєстру платників ПДВ, то уточнюючий розрахунок за період, у якому він був платником ПДВ, такий суб’єкт господарювання подати не може.

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 ПКУ податкова декларація, розрахунок, звіт – документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов’язання, у тому числі податкового зобов’язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов’язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.

Згідно із пунктом 50.1 статті 50 ПКУ у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПКУ) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Тобто, обов’язок щодо подання податкової декларації з ПДВ та уточнюючого розрахунку до такої податкової декларації покладається на платника ПДВ.

Якими нормативними актами необхідно керуватися при визначенні вартості майна, отриманого засновниками у разі виходу з числа засновників, для розрахунку інвестиційного прибутку?

 Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів та інших суб’єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначено Законом України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідно до статті 3 Закону № 2658 оцінка, зокрема, майна – це процес визначення його вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 Закону № 2658, і є результатом практичної діяльності суб’єкта оціночної діяльності.

Згідно з абзацом першим статті 9 Закону № 2658 методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються КМУ або Фондом державного майна України.

Визначення оціночної вартості нерухомого майна здійснюється відповідно до Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою КМУ від 10 вересня 2003 року № 1440 із змінами та доповненнями та Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою КМУ від 28 жовтня 2004 року № 1442 із змінами та доповненнями.

 Які встановлено строки проведення фактичної перевірки?

Порядок проведення фактичної перевірки визначено статтею 80 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 82.3 статті 82 ПКУ тривалість перевірок, визначених статтею 80 ПКУ, не повинна перевищувати 10 діб.

Продовження строку таких перевірок здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу не більш як на 5 діб.

Підставами для подовження строку перевірки є:

заява суб’єкта господарювання (у разі необхідності подання ним документів, які стосуються питань перевірки) (п.п. 82.3.1 п. 82.3 ст. 82 ПКУ);
змінний режим роботи або підсумований облік робочого часу суб’єкта господарювання та/або його господарських об’єктів (п.п. 82.3.2 п. 82.3 ст. 82 ПКУ).

Чи підлягає анулюванню платник ПДВ, що реорганізується шляхом приєднання?

Реєстрація платника ПДВ, що реорганізується шляхом приєднання, злиття, поділу та перетворення (у випадку якщо датою державної реєстрації юридичної особи, утвореної в результаті перетворення, є дата завершення перетворення), підлягає анулюванню. Не підлягає анулюванню реєстрація платника ПДВ, що реорганізується шляхом виділу.

Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників.

Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення визначений статтею 107 ЦКУ.

Згідно з частиною другою статті 107 ЦКУ після закінчення строку для пред’явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення), який має містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов’язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов’язання, які оспорюються сторонами.

Відповідно до частини 3 – 7 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV:

у разі виділу юридичних осіб здійснюється державна реєстрація юридичних осіб, утворених у результаті виділу, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи – правонаступника.;

у разі злиття юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутвореної юридичної особи та державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.;

у разі перетворення юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення, та державна реєстрація новоутвореної юридичної особи.;

у разі поділу юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутворених юридичних осіб та державна реєстрація припинення юридичної особи, що припиняється у результаті поділу;

у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.

Порядок анулювання реєстрації платників ПДВ визначено статтею 184 розділу V ПКУ та регламентовано розділом V Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 № 1130, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2014 за № 1456/26233.

Згідно з підпунктом «б» пункту 184.1 статті 184 ПКУ реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі, якщо особа, зареєстрована як платник податку, прийняла рішення про припинення та затвердила ліквідаційний баланс, передавальний акт або розподільчий баланс відповідно до законодавства за умови сплати суми податкових зобов’язань із податку у випадках, визначених розділом V ПКУ.

Відповідно до пункту 5.2 Положення № 1130 анулювання реєстрації згідно з підпунктом «б» пункту 184.1 статті 184 ПКУ може бути ініційоване платником ПДВ – юридичною особою після складання комісією з припинення (комісією з реорганізації, ліквідаційною комісією) або ліквідатором ліквідаційного балансу, передавального акта або розподільчого балансу у разі реорганізації платника ПДВ відповідно до законодавства шляхом приєднання, злиття, поділу та перетворення (якщо датою державної реєстрації юридичної особи, утвореної в результаті перетворення, є дата завершення перетворення).

В яких випадках не справляється авансовий внесок з податку на прибуток при виплаті дивідендів?

Відповідно до підпункту 57.1 прим. 1.3 пункту 57.1 прим. 1 статті 57 ПКУ авансовий внесок, передбачений підпунктом 57.1 прим. 1.2 пункту 57.1 прим. 1 статті 57 ПКУ, не справляється у разі виплати дивідендів:

на користь власників корпоративних прав материнської компанії, що сплачуються в межах сум доходів такої компанії, отриманих у вигляді дивідендів від інших осіб. Якщо сума виплат дивідендів на користь власників корпоративних прав материнської компанії перевищує суму отриманих такою компанією дивідендів, дивіденди, сплачені в межах такого перевищення, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими підпунктом 57.1 прим. 1.2 пункту 57.1 прим. 1 статті 57 ПКУ. З метою оподаткування материнська компанія веде наростаючим підсумком облік дивідендів, отриманих нею від інших осіб, та дивідендів, сплачених на користь власників корпоративних прав такої компанії, і відображає у податковій звітності дивіденди в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує фінансову політику;

платником податку на прибуток, прибуток якого звільнений від оподаткування відповідно до положень ПКУ, у розмірі прибутку, звільненого від оподаткування у період, за який виплачуються дивіденди;

фізичним особам.

Згідно з підпунктом 57.1 прим. 1.4 пункту 57.1 прим. 1 статті 57 ПКУ виплата дивідендів на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями або корпоративними правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, прирівнюється з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням.

При цьому така виплата не підлягає оподаткуванню як дивіденди згідно з положеннями розділу IV ПКУ.

Інститути спільного інвестування звільняються від обов’язку сплати авансових внесків з податку на прибуток у разі виплати дивідендів (підпункт 57.1 прим. 1.6 пункту 57.1 прим. 1 статті 57 ПКУ).

Підпунктом 57.1 прим. 1.7 пункту 57.1 прим. 1 статті 57 ПКУ встановлено, що авансові внески не справляються/не нараховуються на суми операцій, які для цілей оподаткування прирівнюються до дивідендів відповідно до абзаців четвертого – сьомого підпункту 14.1.49 пункту 14.1 статті 14 ПКУ.

При цьому абзацами четвертим – сьомим підпункту 14.1.49 пункту 14.1 статті 14 ПКУ визначено, що для цілей оподаткування до дивідендів прирівнюються зокрема:

суми доходів у вигляді платежів за цінні папери (корпоративні права), що виплачуються на користь нерезидента, зазначеного в підпунктах «а», «в», «г» підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПКУ, у контрольованих операціях понад суму, яка відповідає принципу «витягнутої руки»;

вартість товарів (робіт, послуг), крім цінних паперів та деривативів, що придбаваються у нерезидента, зазначеного в підпунктах «а», «в», «г» підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПКУ, у контрольованих операціях понад суму, яка відповідає принципу «витягнутої руки»;

сума заниження вартості товарів (робіт, послуг), які продаються нерезиденту, зазначеному в підпунктах «а», «в», «г» підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПКУ, у контрольованих операціях порівняно із сумою, яка відповідає принципу «витягнутої руки»;

виплата в грошовій або негрошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника – нерезидента України у зв’язку зі зменшенням статутного капіталу, викупом юридичною особою корпоративних прав у власному статутному капіталі, виходом учасника зі складу господарського товариства або іншої аналогічної операції між юридичною особою та її учасником, у розмірі, що призводить до зменшення нерозподіленого прибутку юридичної особи.

Згідно з підпунктом 57.1 прим. 1.8 пункту 57.1 прим. 1 статті 57 ПКУ резиденти Дія Сіті – платники податку на особливих умовах звільняються від обов’язку сплати авансових внесків з податку на прибуток у разі виплати дивідендів.

Чи збільшується розмір екологічного податку, якщо у суб’єкта господарювання є факт перевищення лімітів на розміщення відходів?

 Розмір екологічного податку при обчисленні сум податку у разі перевищення платником податку затверджених лімітів на утворення та розміщення відходів або у разі їх відсутності не збільшується.

Відповідно до підпункту 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 ПКУ визначено об’єкт та базу оподаткування по екологічному податку, що справляється за розміщення відходів, зокрема, обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів та видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання.

Згідно із пунктом 249.6 статті 249 ПКУ суми екологічного податку, який справляється за розміщення відходів, обчислюються платниками самостійно щокварталу виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, ставок податку та коригуючих коефіцієнтів у порядку визначеному ПКУ. Тобто, на підставі фактичних обсягів розміщення відходів протягом звітного кварталу.

Наявність або відсутність затверджених лімітів на утворення та розміщення відходів у платника екологічного податку не впливає на обчислення сум екологічного податку, що справляється за розміщення відходів.

Які фінансової операції підлягають фінансовому моніторингу?

Відповідно до пункту 67 частини першої статті 1 Закону України від 06 грудня 2019 року № 361-IX «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі – Закон № 361) фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу – порогові фінансові операції, підозрілі фінансові операції (діяльність).

При цьому, фінансові операції є пороговими, якщо сума, на яку здійснюється кожна із них, дорівнює чи перевищує 400 тисяч грн. (для суб’єктів господарювання, які проводять лотереї та/або азартні ігри, – 55 тисяч грн.) або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, еквівалентну за офіційним курсом гривні до іноземних валют і банківських металів 400 тисяч грн. на момент проведення фінансової операції (для суб’єктів господарювання, які проводять лотереї та/або азартні ігри, – 55 тисяч грн.), за наявності однієї або більше таких ознак:

фінансові операції у разі, якщо хоча б одна із сторін – учасників фінансової операції має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місцезнаходження в державі (юрисдикції), що не виконує чи неналежним чином виконує рекомендації міжнародних, міжурядових організацій, задіяних у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення (у тому числі дипломатичне представництво, посольство, консульство такої іноземної держави), або однією із сторін – учасників фінансової операції є особа, яка має рахунок у банку, зареєстрованому в зазначеній державі (юрисдикції);

фінансові операції політично значущих осіб, членів їх сім’ї та/або осіб, пов’язаних з політично значущими особами;

платіжні операції з переказу коштів за кордон (у тому числі до держав, віднесених Кабінетом Міністрів України до офшорних зон);

фінансові операції з готівкою (частина перша статті 20 розділу ІІІ Закону № 361).

Фінансові операції або спроба їх проведення незалежно від суми, на яку вони проводяться, вважаються підозрілими, якщо суб’єкт первинного фінансового моніторингу має підозру або має достатні підстави для підозри, що вони є результатом злочинної діяльності або пов’язані чи стосуються фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення (частина перша статті 21 розділу ІІІ Закону № 361).

 За яких умов сума надходжень в іноземній валюті може бути зменшена?

Відповідно до пункту 12 розділу ІІІ Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 7, зменшення суми грошових коштів, які мають надійти на користь резидента від нерезидента як оплата за експорт товару або вартості товарів, що імпортуються, допускається за умови, якщо протягом виконання зобов’язань за договором:

1) відбувається перегляд ціни товарів у зв’язку з невідповідністю їх кількісних та/або якісних характеристик умовам договору – на суму недопоставлених (недоотриманих) та/або неякісних товарів. Рішення про таку невідповідність приймається Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті або іншим органом, уповноваженим розглядати спори або засвідчувати таку невідповідність згідно з правилами чи звичаями країни розташування сторони договору або третьої країни відповідно до умов договору;

2) відбувається перегляд ціни товарів унаслідок дій форс-мажорних обставин, що призвели до зміни кількісних та/або якісних характеристик товару, – на суму недопоставлених (недоотриманих) та/або неякісних товарів. Зміна ціни товару має бути підтверджена Торгово-промисловою палатою або іншим уповноваженим органом (експертною організацією) згідно з правилами чи звичаями країни розташування сторони договору або третьої країни відповідно до умов договору;

3) товари знищено, конфісковано, зіпсовано, украдено, загублено – на суму їх вартості (якщо право власності на товар відповідно до умов договору належить резидентові). Наявність таких обставин має бути підтверджена органами, уповноваженими здійснювати таке підтвердження згідно із законодавством країни, на території якої сталися такі події;

4) відбувається повне або часткове повернення резиденту товару, що був поставлений нерезиденту за експортним договором, у зв’язку з повним або частковим невиконанням сторонами взаємних зобов’язань за експортним договором – на суму вартості такого товару, оформленого митними деклараціями (далі – МД) типу ІМ-40 «Імпорт», ІМ-41 «Реімпорт», ІМ-51 «Переробка на митній території», ІМ-75 «Відмова на користь держави», ІМ-76 «Знищення або руйнування» та за наявності відповідної інформації в реєстрі МД;

5) відбувається повернення сплачених імпортером коштів повністю або частково – на суму цих коштів;

6) здійснюється оподаткування виконаних резидентами для нерезидентів робіт (наданих послуг) за межами України – на суму сплачених податків. Здійснення такого оподаткування має бути  підтверджено поясненнями  (інформацією, документами). Банк для цілей підпункту 6 пункту 12 розділу III Інструкції № 7 має право також вимагати в резидента підтвердження податкового органу країни нерезидента щодо сплати відповідної суми податків;

7) відбувається оплата нерезидентом фізичній особі – резиденту, яка перебуває у відрядженні за кордоном з метою виконання зобов’язань за експортним договором резидента – суб’єкта господарської діяльності, коштами в готівковій іноземній валюті експлуатаційних витрат, пов’язаних з обслуговуванням транспортного засобу, який належить резидентові – стороні договору (орендується, фрахтується ним) і використовується за кордоном з метою виконання зобов’язань останнього за цим договором, – на суму використаних коштів. Отримання від нерезидента готівкової іноземної валюти на експлуатаційні витрати, пов’язані з обслуговуванням транспортного засобу резидента за кордоном, та використання цих коштів на зазначені цілі має бути підтверджено відповідними документами;

8) відбувається зміна умов експортного договору, за яким банком здійснюється валютний нагляд, унаслідок чого виконання нерезидентом зобов’язань за експортним договором резидента здійснюється шляхом поставки товару, – на суму зобов’язань, які виконуються шляхом поставки товару. Наявність таких обставин має бути підтверджена копією документа, згідно з яким унесені зміни до відповідного експортного договору.

Яким чином оподатковується дохід від продажу фізичною особою іншій фізичній особі майнового сертифікату, одержаного у власність в процесі приватизації?

Оскільки майновий пай оформлюється майновим сертифікатом, то дохід від продажу фізичною особою іншій фізичній особі майнового сертифікату, одержаного у власність в процесі приватизації, не оподатковується.

Відповідно до підпункту 165.1.40 пункту 165.1 статті 165 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума доходу, отриманого платником податку внаслідок відчуження акцій (інших корпоративних прав), одержаних ним у власність в процесі приватизації в обмін на приватизаційні компенсаційні сертифікати, безпосередньо отримані ним як компенсація суми його внеску до установ Ощадного банку СРСР або до установ державного страхування СРСР, або в обмін на приватизаційні сертифікати, отримані ним відповідно до закону, а також сума доходу, отриманого таким платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) за нормами безоплатної передачі, визначеними статтею 121 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III залежно від їх призначення, та майнових паїв, безпосередньо отриманих ним у власність у процесі приватизації.

Чи має право суб’єкт господарювання здійснювати розрахунки з нерезидентами за операціями з експорту та імпорту товарів через рахунки в іноземних банках за межами України?

Суб’єкт господарювання – резидент має право здійснювати розрахунки з нерезидентами за операціями з експорту та імпорту товарів, через рахунки відкриті в іноземних фінансових установах, які знаходяться за межами України.

Відповідно до пункту 3 статті 4 Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» резиденти з урахуванням обмежень, визначених Законом № 2473 та іншими законами України, мають право відкривати рахунки в іноземних фінансових установах та здійснювати через такі рахунки валютні операції.

Пунктом 4 Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 2, визначено, що до поточних валютних операцій належать, зокрема, розрахунки за експорт та імпорт товару (уключаючи сплату штрафів, пені, бонусів, відшкодування супутніх витрат у зв’язку із виконанням зовнішньоекономічного договору, відшкодування збитків у зв’язку із невиконанням зовнішньоекономічного договору), уключаючи такі розрахунки на території України.

Згідно з підпунктами 2 та 5 пункту 9 розділу ІІІ Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 7 банк завершує здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків, зокрема:

у разі експорту товару – після зарахування на поточний рахунок резидента в банку грошових коштів, що надійшли від нерезидента за товар (уключаючи кошти, переказані резидентом із власного рахунку, відкритого за кордоном, якщо розрахунки за експорт товару здійснювалися через рахунок резидента, відкритий за кордоном, та резидентом подано документи іноземного банку, які підтверджують зарахування коштів від нерезидента за товар), або від банку (резидента або нерезидента) за документарним акредитивом, відкритим на користь резидента за операцією з експорту товару, або в порядку, визначеному пунктом 16 прим. 2 розділу IV Інструкції № 7;

у разі імпорту продукції без її увезення на територію України – після зарахування грошових коштів від нерезидента на поточний рахунок резидента в банку в разі продажу нерезиденту продукції в повному обсязі за межами України (уключаючи кошти, переказані резидентом із власного рахунку, відкритого за кордоном, якщо розрахунки за продаж нерезиденту продукції за межами України здійснювалися через рахунок резидента, відкритий за кордоном, та резидентом подано документи іноземного банку, які підтверджують зарахування коштів від нерезидента за продукцію) або подання документів, що підтверджують використання резидентом продукції за межами України на підставі договорів (контрактів, угод), інших форм документів, що застосовуються в міжнародній практиці та можуть уважатися договором.

До якого бюджету сплачувати ПДФО суб’єкту господарювання, який має власні приміщення  в різних регіонах України, де працюють наймані працівники такого суб’єкта? ПДФО підлягає сплаті до відповідного місцевого бюджету за місцезнаходженням (розташуванням) власних або орендованих приміщень (будівель) в різних регіонах України, в яких працюють наймані працівники такого суб’єкта господарювання, незважаючи на відсутність у такого суб’єкта господарювання відокремлених структурних підрозділів.

Порядок сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету передбачено статтею 168 ПКУ, відповідно до якої ПДФО, утриманий з доходів резидентів, підлягає зарахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 64 БКУ ПДФО (крім податку, визначеного абзацом п’ятим частини другої статті 64 БКУ), який сплачується (перераховується) податковим агентом – юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) чи представництвом нерезидента – юридичної особи, зараховується до відповідного бюджету за їх місцезнаходженням (розташуванням) в обсягах ПДФО, нарахованого на доходи, що сплачуються фізичній особі.

ПДФО, нарахований, зокрема податковим агентом з доходів за здавання фізичними особами в оренду (суборенду, емфітевзис) земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених у натурі (на місцевості), сплачується таким податковим агентом до відповідного бюджету за місцезнаходженням таких об’єктів оренди (суборенди, емфітевзису) (абзац п’ятий частини другої статті 64 БКУ).

Підпунктом 168.4.3 пункту 168.4 статті 168 ПКУ передбачено, що суми ПДФО, нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний період перераховуються до відповідного бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.

У разі якщо відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати (сплачувати) ПДФО за такий відокремлений підрозділ, усі обов’язки податкового агента виконує юридична особа. ПДФО, нарахований працівникам відокремленого підрозділу, перераховується до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.

Юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету ПДФО, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого ПДФО на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, за місцезнаходженням відокремлених підрозділів, а у випадках, передбачених ПКУ, – за місцезнаходженням земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених в натурі (на місцевості) (підпункт 168.4.4 пункту 168.4 статті 168 ПКУ).

Згідно з пунктом 63.3 статті 63 ПКУ з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку) у порядку, встановленому наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 «Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів».

Так, пунктом 7.1 розділу VII Порядку визначено, якщо відповідно до законодавства в платника податків, крім обов’язків щодо подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів на території адміністративно-територіальної одиниці за своїм місцезнаходженням, виникають такі обов’язки на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, то такий платник податків зобов’язаний стати на облік за таким неосновним місцем обліку у відповідному контролюючому органі.

 Чи є об’єктом оподаткування екологічним податком упаковка, в якій надходять імпортні товари, що підлягають митному оформленню і подальшій реалізації?

 Тара (упаковка), в якій надходять імпортні товари, що підлягають митному оформленню і подальшій реалізації суб’єктам господарювання та громадянам, не є об’єктом оподаткування екологічним податком за умови, що імпортером укладено зі спеціалізованим підприємством договір про надання послуг із збирання, заготівлі та утилізації відходів.

Разом з цим, у разі розміщення суб’єктом господарювання тари у спеціально відведених місцях чи на об’єктах, розміщених на власних територіях, сплачується екологічний податок.

Відповідно до підпункту 240.1.3 пункту 240.1 статті 240 ПКУ платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання).

Об’єктом та базою оподаткування екологічного податку, що справляється за розміщення відходів, є обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів та видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання (підпункт 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 ПКУ).

Суб’єкти господарювання, які розміщують на власних територіях (об’єктах) виключно відходи як вторинну сировину, не є платниками податку за розміщення відходів (пункт 240.5 стаття 240 ПКУ).

Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про відходи» від 05 березня 1998 року № 187/98-ВР відходи – це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Розміщення відходів – постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів (підпункт 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).

Суб’єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов’язані забезпечувати приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких знаходилася продукція цих підприємств, установ та організацій – суб’єктів господарської діяльності, або укладати угоди з відповідними організаціями на їх збирання та утилізацію (пункт «б» статті 17 Закону № 187).

Відведені місця чи об’єкти – місця чи об’єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами (абзац шістнадцятий стаття 1 Закону № 187).

Відходи є об’єктом права власності. Право власності на відходи може переходити від однієї особи до іншої в порядку, передбаченому законом (стаття 8 Закону № 187).

Які розміри плати за ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями?

 Відповідно до статті 15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» зі змінами та доповненнями плата за ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання спирту), становить 8000 гривень на кожний окремий, зазначений в ліцензії електронний контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій), що знаходиться у місці торгівлі; а на території сіл і селищ, за винятком тих, що знаходяться у межах території міст, – 500 гривень на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання спирту), на кожний окремий, зазначений у ліцензії електронний контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій), що знаходиться у місці торгівлі.

Плата за ліцензію на роздрібну торгівлю сидром та перрі (без додання спирту) становить 780 гривень на кожне місце торгівлі незалежно від його територіального розташування.

Для місць торгівлі, які розташовані за межами території міст обласного підпорядкування і міст Києва та Севастополя на відстані до 50 км та які мають торговельні зали площею понад 500 кв. м, плата за ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання спирту), становить 8000 гривень на кожний окремий, зазначений в ліцензії електронний контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій), що знаходиться у місці торгівлі.

 Який порядок надання платниками податків документів (копій) під час перевірок?

Відповідно до п. 85.1 ст. 85 Податкового кодексу України забороняється витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами контролюючих органів у випадках, не передбачених ПКУ.

Згідно з п. 85.2 ст. 85 ПКУ платник податків зобов’язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов’язані з предметом перевірки. Такий обов’язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При цьому великий платник податків на запит контролюючого органу зобов’язаний також надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» та від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронні довірчі послуги» копії таких документів, що створюються ним в електронній формі з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, не пізніше двох робочих днів, наступних за днем отримання запиту.

Для платників податків, які відповідно до п. 85.2 ст. 85 ПКУ зобов’язані надавати інформацію в електронному вигляді, загальний формат та порядок подачі такої інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. У разі невстановлення електронного формату та порядку надання такої інформації платник податків звільняється від обов’язку подання її в електронній формі.

Для проведення електронної перевірки платник податків забезпечує подання до контролюючого органу засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог Законів № 851 та № 2155 документів, які відповідно до ПКУ пов’язані з обчисленням та сплатою податків і зборів (якщо такі документи створюються таким платником податків в електронній формі та зберігаються на машинних носіях інформації). Загальний формат та порядок подання такої інформації встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Документи, що містять комерційну таємницю або є конфіденційними, передаються окремо із зазначенням посадової (службової) особи, що їх отримала. Передача таких документів для їх огляду, вивчення і їх повернення оформляються актом у довільній формі, який підписують посадова (службова) особа контролюючого органу та платник податків (його представник) (п. 85.3 ст. 85 ПКУ).

Відповідно до п. 85.4 ст. 85 ПКУ при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п’ять робочих днів до дати закінчення перевірки.

Забороняється вилучення оригіналів первинних, фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів за винятком випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством (п. 85.5 ст. 85 ПКУ).

У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (п. 85.6 ст. 85 ПКУ).

Отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи контролюючого органу, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису (п. 85.7 ст. 85 ПКУ).

Посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених ПКУ, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) (п. 85.8 ст. 85 ПКУ).

Відповідно до п. 85.9 ст. 85 ПКУ у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов’язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу.

У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому п. 85.9 ст. 85 ПКУ, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

 Доходи за минулий рік задекларували майже п’ять тисяч запоріжців

У рамках кампанії декларування 4758 платників податків регіону подали до податкової служби декларації про доходи за 2022 рік.

Як зазначив в.о. начальника Головного управління ДПС у Запорізькій області Руслан Рачинський, запоріжці задекларували 2 мільярди 639 мільйонів гривень. З цієї суми до бюджетів надійде 69 мільйонів гривень податку на доходи фізичних осіб та 9 мільйонів 384 тисячі гривень військового збору.

Із загальної кількості поданих декларацій – понад три тисячі надійшло від тих громад, які в обов’язковому порядку повинні були задекларувати доходи. Ще 1149 громадян скористались правом на податкову знижку. Згідно з розрахунками їм буде повернуто 3 мільйони 605 тисяч гривень раніше сплаченого податку.

 

Коли необхідно сплатити податки за результатами декларування, як отримати податкову знижку та інші матеріали з питань деклараційної кампанії читайте на субсайті податкової служби Запорізької області: https://zp.tax.gov.ua/deklaratsiyna-kampaniya-2023/.

 

Головне управління ДПС у Запорізькій області

Запоріжці спрямували до бюджетів громад 326 мільйонів гривень плати за землю

За чотири місяці до місцевих бюджетів регіону надійшло 326 мільйонів гривень плати за землю. Як повідомив в.о. начальника Головного управління ДПС у Запорізькій області Руслан Рачинський, найбільші суми земельного податку і орендної плати забезпечили суб’єкти господарювання-юридичні особи – 315 мільйонів 600 тисяч гривень.

У квітні запорізькі власники і користувачі земель поповнили скарбниці громад майже на 84 мільйони гривень.

Нагадаємо, 30 травня – останній день сплати плати за землю (земельний податок або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) (крім громадян) за квітень 2023 року.

Також зазначимо, відповідно до п.п. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” Кодексу (у редакції Закону № 3050) власники та користувачі земельних ділянок не нараховують та не сплачують плату за землю (земельний податок та/або орендна плата) на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих російською федерацією:

– фізичні особи за 2022 рік – з 1 січня до 31 грудня; за 2023 рік – з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому було завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території;

– юридичні особи та фізичні особи-підприємці за 2022 рік – з 1 березня до 31 грудня; за 2023 рік – з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому було завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території.

Детальніше про новації в оподаткуванні земельних ділянок – за посиланням: https://zp.tax.gov.ua/media-ark/news-ark/677693.html.

 

Головне управління ДПС у Запорізькій області

Запорізькі власники нерухомості сплатили до місцевих бюджетів майже 43 мільйони гривень

За чотири місяці запоріжці спрямували до бюджетів громад 42 мільйони 814 тисяч гривень податку на нерухоме майно. Як повідомив в.о. начальника Головного управління ДПС у Запорізькій області Руслан Рачинський, від суб’єктів господарювання-юридичних осіб надійшло 41 мільйон 357 тисяч гривень, від фізичних осіб – майже 1,5 мільйона гривень.

У квітні надходження податку на нерухомість склали 19 мільйонів 389 тисяч гривень, зокрема, підприємства та організації сплатили 18 мільйонів 968 тисяч гривень, фізичні особи – 421 тисячу гривень.

Нагадаємо, відповідно до п.п. 69.22 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” Податкового кодексу України не нараховують та не сплачують податок на нерухомість за об’єкти нерухомості, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України:

– фізичні особи за 2021 та 2022 роки – за об’єкти житлової нерухомості; з 1 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року – за об’єкти нежитлової нерухомості; у 2023 році – з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому завершено бойові дії або тимчасову окупацію на відповідній території;

– юридичні особи – з 1 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року; у 2023 році – з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому завершено бойові дії або тимчасову окупацію на відповідній території.

Детально про звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно – за посиланням: https://tax.gov.ua/media-tsentr/novini/677609.html.

Головне управління ДПС у Запорізькій області

Запоріжці сплатили до місцевих бюджетів майже три мільярди гривень податку на доходи фізичних осіб

З початку року до місцевих бюджетів регіону надійшло 2 мільярди 952 мільйони гривень податку на доходи фізичних осіб. Як зазначив в.о. начальника Головного управління ДПС у Запорізькій області Руслан Рачинський, надходження ПДФО у загальних доходах бюджетів склали майже 75 відсотків.

У квітні запорізькі платники спрямували до скарбниць громад понад 800 мільйонів гривень податку на доходи фізичних осіб.

Нагадаємо, відповідно до норм Податкового кодексу України передбачено наступні пільги платникам ПДФО:

– не включення до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу окремих видів доходів, зазначених у статті 165 ПКУ;

– отримання податкової знижки (стаття 166 ПКУ);

– отримання податкової соціальної пільги, за умови, що розмір заробітної плати на місяць не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень (стаття 169 ПКУ).

Більше інформації стосовно нарахування і сплати податків читайте на субсайті податкової служби Запорізької області: https://zp.tax.gov.ua.

Головне управління ДПС у Запорізькій області

Оподаткування елітних авто поповнило бюджети запорізьких громад на 700 тисяч гривень

З початку року до місцевих бюджетів регіону надійшло 711 тисяч гривень транспортного податку. Як зазначив в.о. начальника Головного управління ДПС у Запорізькій області Руслан Рачинський, найбільші суми забезпечили власники елітних авто-юридичні особи – майже 500 тисяч гривень, від фізичних осіб скарбниці отримали понад 200 тисяч гривень.

У квітні запорізькі автовласники поповнили бюджети на 228 тисяч гривень.

Нагадаємо, легкові автомобілі із середньоринковою вартістю понад 375 мінімальних зарплат та із датою випуску не більше п’яти років оподатковуються за ставкою 25 тисяч гривень на рік.

Юридичні особи самостійно розраховують і сплачують транспортний податок. А фізичним особам податкова служба надсилає до 1 липня податкове повідомлення-рішення з розрахунком податку та реквізитами. Сплатити податок необхідно упродовж 60 днів з моменту отримання ППР.

Докладно про оподаткування елітних авто читайте на вебпорталі податкової служби за лінком: https://tax.gov.ua/data/files/282441.pdf.

Головне управління ДПС у Запорізькій області

 

Інформаційні матеріали про переваги офіційного оформлення

трудових відносин та наслідки використання незадекларованої праці

 Задекларована праця допомагає розвивати бізнес

Працевлаштовуєте безробітних із пільгових категорій? Витрати на оплату праці зменшаться вдвічі.

Держава компенсує 50 відсотків фактичних витрат роботодавцю на оплату праці (але не більше розміру мінімальної заробітної плати) за працевлаштування осіб, які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного понад один місяць:

– особи з інвалідністю;

– учасників бойових дій;

– яким до настання права на пенсію за віком залишилося не більше п’яти років.

Загальна тривалість виплати компенсації становить 6 місяців.

Задекларована праця допомагає розвивати бізнес

Підтримуєте молодь і надаєте робоче місце? Держава вам допоможе.

За працевлаштування безробітних осіб з числа молоді компенсується 50 відсотків мінімальної заробітної плати упродовж 6 місяців (з 29.04.2023).

У розмірі єдиного внеску (не більше подвійного розміру мінімального страхового внеску) проводиться компенсація за працевлаштування не менше ніж на два роки осіб, які:

– мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню та перебувають у статусі зареєстрованого безробітного понад один місяць;

– перебувають у статусі зареєстрованого безробітного понад шість місяців (з 29.04.2023).