ГУ ДФС у Запорізькій області – про головне!
Застосування підприємством спрощеної системи оподаткування: суми, що не включаються до складу доходу
До складу доходу юридичної особи, що застосовує спрощену систему оподаткування, не включаються:
– суми податку на додану вартість;
– суми коштів, отриманих за внутрішніми розрахунками між структурними підрозділами платника єдиного податку;
– суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання;
– суми кредитів;
– суми коштів цільового призначення, що надійшли від Пенсійного фонду та інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з бюджетів або державних цільових фондів, у тому числі в межах державних або місцевих програм;
– аванс, передоплата, що повертаються покупцю товару (робіт, послуг) – платнику єдиного податку та/або повертаються платником єдиного податку покупцю товару (робіт, послуг), якщо таке повернення відбувається внаслідок повернення товару, розірвання договору або за листом-заявою про повернення коштів;
– суми коштів, що надійшли як оплата товарів (робіт, послуг), реалізованих у період сплати інших податків і зборів, встановлених ПКУ, вартість яких була включена до доходу юридичної особи при обчисленні податку на прибуток підприємств;
– суми ПДВ, що надійшли у вартості товарів (виконаних робіт, наданих послуг), відвантажених (поставлених) у період сплати інших податків і зборів, встановлених ПКУ;
– суми коштів та вартість майна, внесені засновниками або учасниками платника єдиного податку до статутного капіталу такого платника;
– суми коштів у частині надмірно сплачених податків і зборів, встановлених ПКУ, та суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що повертаються платнику єдиного податку з бюджетів або державних цільових фондів;
– дивіденди, отримані платником єдиного податку – юридичною особою від інших платників податків, оподатковані в порядку, визначеному ПКУ.
Зазначена норма передбачена п. 292.11 ст. 292 Податкового кодексу.
Терміни відрядження та добові: чи є обмеження?
Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади (поїздка державного службовця – за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства) (п. 1 розд. І “Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон”, затвердженої наказом МФУ від 13.03.1998 № 59).
Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником (направлення у відрядження державного службовця здійснюється керівником державної служби) і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.
Строк відрядження визначається керівником або його заступником (строк відрядження державного службовця визначається керівником державної служби), але не може перевищувати 30 календарних днів, за винятком випадків, передбачених постановою КМУ від 02.02.2011 № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».
Строк відрядження державного службовця протягом одного календарного року не може перевищувати 60 календарних днів, крім випадків, визначених законодавством (п.1 розд. ІІ Інструкції від 13.03.1998 № 59).
Отже, на законодавчому рівні максимальні строки відрядження встановлено для працівників підприємств, установ та організацій, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів.
Суму витрат на відрядження державних службовців та інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами та установами, які повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, встановлено у додатку 1 до постанови КМУ від 02.02.2011 року № 98 від у такому розмірі:
– 60 грн. – у разі відряджень по Україні
– в конкретних сумах (виражених у доларах США) залежно від країни відрядження – для закордонних відряджень.
До оподатковуваного податком на доходи фізичних осіб доходу платника податку – фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, не включаються витрати на відрядження, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв’язку з таким відрядженням (добові):
– у межах території України, але не більш як 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження (у 2019 році – 417,3 грн.),
– для відряджень за кордон – не вище 80 євро за кожен календарний день такого відрядження за офіційним обмінним курсом гривні до євро, установленим НБУ, в розрахунку за кожен такий день (п.п. 170.9.1 ст. 170 Податкового кодексу).
При цьому сума збільшення розміру добових витрат на відрядження понад встановлені норми включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку та, відповідно, відображається в податковому розрахунку за ф. 1ДФ як додаткове благо.
Узагальнююча податкова консультація щодо застосування правил трансфертного ціноутворення представництвами нерезидентів
Наказом МФУ від 16.08.2019 №345 затверджено Узагальнюючу податкову консультацію щодо деяких питань застосування правил трансфертного ціноутворення представництвами нерезидентів в Україні.
Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації, операції представництва нерезидента, яке не відповідає ознакам постійного, та які здійснювались виключно у межах діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер для такого нерезидента, не визнаються контрольованими для цілей ст. 39 Податкового кодексу. Отже, подавати щодо них звіт про контрольовані операції такому представництву не потрібно.
Оскільки кошти, отримані від нерезидента на утримання постійного представництва або призначені для перерахування ним на користь резидентів за надані послуги (виконані роботи) для нерезидента, є господарськими операціями для цілей трансфертного ціноутворення, то вони відповідно до пп. 39.2.1.7 ст. 39 Податкового кодексу в повному обсязі враховуються при визначенні вартісного критерію обсягу господарських операцій для цілей застосування трансфертного ціноутворення.
Внески до статутного фонду. Особливості оподаткування у платника єдиного податку
Об’єктом оподаткування для юридичної особи, яка сплачує єдиний податок вважається будь-який дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 ПКУ (п. 292.1 ст. 292 Податкового кодексу).
У платника єдиного податку до складу доходу не включаються суми коштів та вартість майна, внесені засновниками або учасниками платника єдиного податку до статутного капіталу такого платника (пп. 8 п. 292.11 ст. 292 ПКУ).
Отже платник єдиного податку внески засновників або учасників до статутного капіталу не включає до складу доходу.
Об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 ПКУ (пп. «а» п.185.1 ст.185 ПКУ).
Постачання товарів – будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі, зокрема, обмін (пп.14.1.191 ст.14 ПКУ).
Не є об’єктом оподаткування ПДВ корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; обміну зазначених цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери, корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах (п.п. 196.1.1 ст. 196 ПКУ).
Отже, операція з внесення грошових коштів до статутного фонду підприємства в обмін на корпоративні права (частки у статутному фонді) не підпадає під об’єкт оподаткування ПДВ, за умови, що такі кошти підтверджені відповідними статутними та розрахунковими документами.
Водночас операція з внесення платником ПДВ до статутного капіталу підприємства інших активів (рухомого та нерухомого майна) є об’єктом оподаткування ПДВ та підлягає оподаткуванню за ставкою 20 %, оскільки є операцією з постачання товарів.
Якщо підприємство на дату внесення рухомого та нерухомого майна до статутного капіталу зареєстроване платником ПДВ, воно може відобразити податковий кредит на підставі податкової накладної, зареєстрованої в ЄРПН.
Операції з подальшого постачання таких товарів, місцем постачання яких визначено митну територію України, є об’єктом оподаткування ПДВ та підлягають оподаткуванню ПДВ на загальних підставах за ставкою 20%.
При внесені до статутного капіталу підприємства товарів, послуг, операції постачання яких не є об’єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, ПДВ не нараховується. При цьому необхідно врахувати, що при здійсненні звільнених від ПДВ операцій застосовуються норми ст. 199 ПКУ щодо пропорційного віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.
До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку з метою оподаткування податком на доходи фізичних осіб не включається сума майнового та немайнового внеску до статутного капіталу юридичної особи — емітента корпоративних прав в обмін на такі корпоративні права (пп. 165.1.44 ст. 165.1 ПКУ).
Отже, сума майнового внеску платника податку — фізичної особи — резидента до статутного капіталу підприємства в обмін на корпоративні права не оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.
Підприємство виступає податковим агентом в частині відображення в податковому розрахунку за формою № 1ДФ за ознакою доходу «178» суми грошових коштів або майна, внесених фізичною особою до статутного капіталу.
Чи може комунальне підприємство застосовувати спрощену систему оподаткування?
Платники єдиного податку третьої групи (юридичні особи) – це суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5 млн. грн.
При цьому, не можуть бути платниками єдиного податку 3-ї групи суб’єкти господарювання, у статутному капіталі яких сукупність часток, що належать юридичним особам, які не є платниками єдиного податку, дорівнює або перевищує 25%.
Комунальне підприємство – це підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади, утворюється органом, який є представником власника – відповідної територіальної громади і виконує його функції та майно якого закріплюється за ним на праві господарського відання або на праві оперативного управління (ст. 63, ст.78 Господарського кодексу України).
Отже, єдиним засновником (учасником) комунальних підприємств є територіальна громада в особі уповноважених органів. Тобто, їх частка у статутному фонді цих підприємств перевищує 25%.
Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання.
Отже, оскільки засновники комунальних підприємств не є суб’єктами господарювання і їх частка в цих підприємствах перевищує 25%, зазначені підприємства не можуть обрати третю групу платників єдиного податку.
Зазначена норма передбачена п.п. 3 п. 291.4 ст. 291, п.п. 291.5.5 ст. 291 Податкового кодексу.
Фізична особа продала легковий автомобіль. Чи оподатковуються отриманий дохід?
Дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року двох та більше об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною п. 167.2 ст. 167 Податкового кодексу, а саме 5 відсотків.
Як виняток, дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року одного з об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, не підлягає оподаткуванню.
Отже, доходи, отримані фізичною особою – резидентом від продажу протягом звітного (податкового) року одного легкового автомобіля, одного мотоцикла та одного мопеда, не оподатковуються податком на доходи фізичних осіб.
Дохід від продажу протягом звітного (податкового) року двох та більше об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, підлягає оподаткуванню за ставкою 5 % та військовим збором за ставкою 1,5%.
Такий дохід визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його оціночної вартості, визначеної згідно із законом (за вибором платника податку).
Середньоринкова вартість легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів визначається щокварталу центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку (для кожної марки, моделі таких транспортних засобів з урахуванням року випуску та пробігу, на підставі аналізу фактичних цін продажу відповідних транспортних засобів), і оприлюднюється на офіційному веб-сайті цього органу в режимі вільного доступу до 10 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
Дохід від операцій з продажу об’єктів рухомого майна, що здійснюються фізичними особами – нерезидентами, оподатковується за ставкою 18%.
Зазначена норма передбачена абз. першим п. 173.1, п. 173.2 ст. 173 Податкового кодексу.
Платник єдиного податку 2-ї групи перевищив граничний обсяг доходу. Особливості застосовування спрощеної системи оподаткування.
Платники єдиного податку 2-ї групи, які перевищили у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, визначений для таких платників у п. 291.4 ст. 291 ПКУ, а саме 1,5 млн. грн., в наступному податковому (звітному) кварталі за заявою переходять на застосування ставки єдиного податку, визначеної для платників єдиного податку 3-ї групи, або відмовляються від застосування спрощеної системи оподаткування (п. 293.8 ст. 293 Податкового кодексу).
Такі платники до суми перевищення зобов’язані застосувати ставку єдиного податку у розмірі 15%.
Заява щодо переходу на застосування ставки єдиного податку, визначеної для платників єдиного податку іншої групи, або відмови від застосування спрощеної системи оподаткування подається не пізніше 20 числа місяця, наступного за календарним кварталом, у якому допущено перевищення обсягу доходу.
У разі перевищення протягом календарного року граничного обсягу доходу платниками єдиного податку 2-ї групи (1,5 млн. грн.), які використали право на застосування ставки, встановленої для 3-ї групи, необхідно перейти на сплату інших податків і зборів, визначених ПКУ, – з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення (п.п. 298.2.3 ст. 298 ПКУ).
Суб’єкт господарювання, який є платником інших податків і зборів, може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, якщо протягом календарного року, що передує періоду переходу на спрощену систему оподаткування, дотримано вимоги, встановлені в п. 291.4 ст. 291 ПКУ (зокрема, щодо граничного розміру доходу). До поданої заяви додається розрахунок доходу за попередній календарний рік, який визначається з дотриманням вимог, встановлених главою «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» ПКУ (п.п 298.1.4 ст. 298 ПКУ).
Отже, у разі перевищення платником єдиного податку 2-ї групи обсягу доходу понад 1,5 млн. грн., він повинен здійснити перехід на застосування іншої ставки податку (змінити групу єдиного податку на третю) або відмовитись від застосування спрощеної системи оподаткування.
У подальшому підприємець може повернутись на сплату єдиного податку 2-ї групи з початку календарного року, наступного за роком, в якому ним виконано вимоги, визначені п. 291.4 ст. 291 ПКУ щодо обраної групи єдиного податку, у тому числі і щодо обсягу доходу.
Несвоєчасно зареєстрована в ЄРПН податкова накладна. Коли відображати податковий кредит?
Суми ПДВ, сплачені (нараховані) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих в ЄРПН з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в ЄРПН, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати їх складення, у тому числі для платників, які застосовують касовий метод (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу).
Отже, суми ПДВ, відображені у складених та зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних/розрахунках коригування, які не було включено до складу податкового кредиту в податковому періоді їх складання та з дати складання яких не минуло 1095 днів, можуть бути включені до складу податкового кредиту в наступних звітних (податкових) періодах до закінчення 1095 календарних днів з дати їх складання (відображаються у розділі ІІ «Податковий кредит» податкової декларації з ПДВ)
Суми ПДВ, відображені у податкових накладних/розрахунках коригування, які були зареєстровані в ЄРПН та які не було включено до складу податкового кредиту протягом 1095 календарних днів з дати складання, платник податку вже не може включити до податкового кредиту.
Підприємство з ІІІ кварталу перейшло з єдиного податку на сплату податку на прибуток. Як подавати декларацію: за квартал, чи рік?
Платники єдиного податку можуть самостійно відмовитися від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому подано заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів (п.п. 298.2.2 ст. 298 Податкового кодексу).
Податковими (звітними) періодами для податку на прибуток підприємств (крім випадків, передбачених п.137.5 ст. 137 ПКУ), є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік.
Відповідно до п. 137.5 «а») ст. 137 ПКУ річний податковий (звітний) період встановлюється, зокрема, для платників податку, які зареєстровані протягом звітного (податкового) року (новостворені), що сплачують податок на прибуток на підставі річної податкової декларації за період діяльності у звітному (податковому) році.
Отже, платники єдиного податку, які з 01 січня поточного року або пізніше переходять на загальну систему оподаткування, сплачують податок на прибуток на підставі податкової декларації за річний податковий (звітний) період (як новостворені), який для них починається з дати переходу на загальну систему та закінчується 31 грудня такого року ( п. 137.5 «а» ст. 137 ПКУ).
ГУ ДФС у Запорізькій області